"Сорочине вбивство", Ентоні Горовіц

 

Сподобався мені цей детектив. І сюжетом і будовою тексту. В старі часи я ніколи не читала передмов, бо вони здебільшого містили інтерпретації, а мені не хотілося, щоб думки інших людей впливали на моє сприйняття текстів. Зараз я їх завжди читаю, бо в них більше йдеться про контекст, який може бути важливим для розуміння змісту, і читати їх переважно цікаво. Саме з передмови тут і почалася, і я спіймалася на цей трюк, бо подумала, що вона справжня: "Ого", - подумала я, "оце рівень передмови". І тут до мене доходить, що вона вже частина детективу. Це одразу прикувало мою увагу і цікавість. Такий собі детектив в детективі. Атмосфера - щось середнє, чи проміжне між Агатою Крісті та "Midsummer Murders", великою прихильницею яких я є, - і моє відчуття виправдалося, бо приблизно з середини книжки на обох, як і на інші класичні детективи,  йдуть постійні посилання. 

Не сподобалося мені тут одне кліше, яке мене завжди дратує, що у фільмах, що в книжках, і яке трохи здешевило зміст. Момент, коли головна героїня розповідає вбивці, що він вбивця;  на що вона розраховує - не зрозуміло, бо в таких випадках свідків вбивають без зайвих розмов.