"Маніпулянтка", Іван Франко

 

Оскільки української літератури в школі я не вчила, то й читацькі смаки, коли йдеться про українську класику, у мене не зіпсовані, та й власної думки, якщо чесно, про більшість українських класиків у мене немає. Уявлення про Шевченка складалися у мене не з перекладених на російську "Заповіту" і ще якогось вірша, який ми вчили на пам'ять, а з його картин, репродукції яких я розглядала в свідомому дитинстві та щоденників, які я прочитала і приперла в школу на урок тої самої літератури, і ніяк моє уявлення не в'язалося з тими автопортретами, які мені більше схожі на зображення пана голови чи Чуба з "Ночі проти Різдва". Про Коцюбинського довелося писати реферат в інституті, здається, з якоїсь з педагогік, тож почитала і його, і про нього - зацікавив. Про Лесю Українку запам'ятала фразу з підручника історії, як про жінку-письменницю, яка стоїть в одному ряді з письменниками-чоловіками, а може, і попереду них. Ще, в дитинстві тато читав мені на ніч "Кайдашеву сім'ю" замість казки, а сумний настрій часто описував фразою "сумний та невеселий, як конотопський сотник Забрьоха", але авторів тоді я не знала. А ще після перегляду мультфільму прочитала "Енеїду" Котляревського, двічі. Щодо Франка, уявлення про його творчість складалося з перегляду фільмів "Вбивство з багатьма невідомими" — цей дивилася разів 3–4, обожнюю, та "Пастка", але цей останній погано пам'ятаю. Тож ця збірка - для мене справжнє відкриття. Я навіть передмову прочитала, зміст якої перегукується з обговоренням на одному з подкастів каналу "Шалені авторки". 

Всі історії дуже різні, і думки також дуже різнилися, і враження, і емоції також. Це саме така література, яка збагачує і яку читаєш з перервами, щоб переварити прочитане, і щоб оте все збурене вляглося там, де воно в голові чи серці вкладається.

1."Для домашнього огнища". 

Думала, не потягну муки того чоловіка. Ще цікаво, як емоції сприйняття змінюються, як почуєш доводи протилежної сторони. Розв'язка несподівана, я б сказала.

2. "Маніпулянтка". Головна героїня виявилася волею долі розумнішою за потенційних кривдників.

3."Батьківщина". Про згубну пристрасть. Хлопця було дуже шкода, хоча твір не про це.

4. "Сойчине крило". Читаючи, згадувала, як вчителька літератури, не та, яка не читала Тарасових щоденників, а вже в іншій школі, по декілька разів закликала ніколи не оцінювати вчинки людей, які жили в інші часи, через наші реалії.

5."Неначе сон". Коротенька розповідь, несподівана, справді як сон.

6"На склоні віку". Чесно, нудно було, не хотілося мені ані занурюватися, ані сперечатися на тему емансипації. Буду знати на які полемічні думки посилатися або шукати.

7."Чи вдуріла?". Гарне питання. Дівчину шкода. Мені видається, що тут спрага до любові будь якої жінки передана, як і чесна реакція чоловіка, якого жінки ніколи не слухають, тільки в гротескному вигляді, бо героїня повія, а чоловік - її клієнт.