Всі історії дуже різні, і думки також дуже різнилися, і враження, і емоції також. Це саме така література, яка збагачує і яку читаєш з перервами, щоб переварити прочитане, і щоб оте все збурене вляглося там, де воно в голові чи серці вкладається.
1."Для домашнього огнища".
Думала, не потягну муки того чоловіка. Ще цікаво, як емоції сприйняття змінюються, як почуєш доводи протилежної сторони. Розв'язка несподівана, я б сказала.
2. "Маніпулянтка". Головна героїня виявилася волею долі розумнішою за потенційних кривдників.
3."Батьківщина". Про згубну пристрасть. Хлопця було дуже шкода, хоча твір не про це.
4. "Сойчине крило". Читаючи, згадувала, як вчителька літератури, не та, яка не читала Тарасових щоденників, а вже в іншій школі, по декілька разів закликала ніколи не оцінювати вчинки людей, які жили в інші часи, через наші реалії.
5."Неначе сон". Коротенька розповідь, несподівана, справді як сон.
6"На склоні віку". Чесно, нудно було, не хотілося мені ані занурюватися, ані сперечатися на тему емансипації. Буду знати на які полемічні думки посилатися або шукати.
7."Чи вдуріла?". Гарне питання. Дівчину шкода. Мені видається, що тут спрага до любові будь якої жінки передана, як і чесна реакція чоловіка, якого жінки ніколи не слухають, тільки в гротескному вигляді, бо героїня повія, а чоловік - її клієнт.
Це і справді читання для відпочинку, але мені такі книжки читати не варто. Нагадало мені серіал "Дівчата Гілмор" та суміш всіх тих фільмів в стилі Hallmark, які я переважно дивлюся на Різдво, бо це єдиний час в році, коли розслабляється і виходить назовні саме та частина мене, яка колись мріяла про стосунки, власну родину і всяке таке, чого у реальному житті я завжди уникала, а в таких my-guilty-pleasure-фільмах мені подобається. Мила оповідь про людину, яка знаходить те, на що заслуговує своєю працею та талантом: на ожилу картинку з каталогу. В книжці є навіть рецепт пирога, який (в сенсі пиріг, хоча і рецепт, зрештою, теж:-)) відіграє в оповіді чи не головну роль, принаймні одну з.
Дякую видавництву Старого Лева за добру казку для дорослих дівчаток:-)
Так і не згадала, в якій книзі чи, може, фільмі вперше побачила спосіб розповіді про одне й те саме, проте від різних осіб. Також сюжет зав'язаний на колективних таємницях, які тягнуться за героями з дитинства, теж не новий і зустрічався в детективах не раз і не два. Хто головний мерзотник, було одразу зрозуміло, як він зламав життя всім, кому зміг по сюжету, теж здогадалася по ходу оповіді, а не в самому кінці. Але прочитала не відриваючись, і мені дуже зайшло місце подій: як на мою уяву, я його дуже жваво уявляла, хоча, звісно, може, і не так, як авторка. Одна з книжок, про які я тут називаю кіношними. Мені подобається читати товсті детективні історії, але не подобаються героїні, притому сучасні!, життя яких зав'язане на одній пристрасті, якось воно мені схематичним та занадто підлітковим видається.
Досі не розумію чому мене потягнуло на купівлю, а потім і раптове читання для початку "Трої". Думаю, коли купувала, а придбала я всі три, "Трою", "Міфи" і "Герої", головну роль у виборі зіграло ім'я Стівена Фрая. Адже Гомерові і "Іліаду" і "Одісею" я прочитала ще коли мені виповнилося років 10. Круті видання з багатьма ілюстраціями і примітками, які я всі перечитувала багато разів і зміст яких невпинно випливав, поки я читала вже цю книжку, мені подарували батькі.
(Наскільки ми усвідомлюємо, що є сучасниками справжніх героїв і що живемо в легендарні часи? Може ці міркування і вплинули на мій вибір?)
Хто не хоче читати Гомера, може прочитати Фрая: оповідка не напружує, написана легко, часом іронічно. Джерело знань про грецьку міфологію цілком достовірне, дізнаєтеся з цієї книжки все те саме, що і з Гомерових саг.
На зараз з того пулу книжок які я купила на підтримку Vivat, ця мені справді сподобалася. Хоча купила її, скоріше тому, що вона весь час вигулькувала в рекламі в стрічці Фейсбуку, то я і зацікавилася, що ж там такого популярного. Читала з захватом, лише в одному місці повіяло якоюсь мелодрамою і я ледь не розчарувалася, бо, як на мене, розповідь втратила свою динаміку. Проте потім все стало на свої місця і, як і мало бути, розв'язка розв'язалася у належний для жанру спосіб :-)
А цитата з останньої сторінки, то ще і розчулила, "Яка це розкіш - прокидатися в одному і тому самомму ліжку чи приїжджати до сусіднього села, коли тобі щаманеться. Яка це розкіш - сонячне світло. Щирість. Життя, яке не завершується вбивством". Навіть зараз, цитуючи, майже сльози навертаються: зміст книжки до нашого сьогодення стосунку не має, а ось ці слова - то 100%.
Книжка вважається смішною: було пару моментів, але мені найбільше сподобався епізод з гуцулами, які приїхали за трембітою - тут я нарешті розсміялася. Ще пара моментів викликали посмішку тому, що якимось чином співвідносяться з поточними подіями. Наприклад, в одному з епізодів згадався мем про Білий дім за Трампа в порівнянні з циганською хатою. Серед героїв і героїнь найбільш симпатичний - це сусід героя, Паша.
Легко, цікаво і дотепно. Сподобалося. Думаю, що ми зараз, живучи в жахливій війні, не можемо бути об'єктивними в оцінці ковідних часів, проте книжка все ж таки сприймається не ностальгічно, а іронічно. Мама теж із задоволенням прочитала.
