Хочу швиденько висловитися, поки не вивітрилися думки, навіяні читанням цього твору. Мені не цікава конспірологія, езотерика та, за визначенням головного героя, "божевільні казки про релігійні секрети та таємні ритуали". Але час від часу книжки про таке мені трапляються, і я їх навіть читаю.
Під час читання згадала, що ще в підлітковому віці прочитала про досліди алхіміків та історію винайдення порцеляни в Європі, тож тут для мене жодних відкриттів не було.
Ще страшенно захотілося знову відвідати Прагу. Тільки, може, не літом, хоча, мабуть, не так і важливо, коли. Аби дощ не йшов цілими днями.
Коли раптом виплила назва Арканум, про який багатенько понаписано в "Танго смерті" Вінниченка, я трохи остовпеніла від збігу тем, ну не так, щоб шок, але брови поповзли догори.
Згадався Ден Браун і загальна істерія за "Кодом да Вінчі": я не помилилася щодо аналогій, бо на сторінці подяк його ім'я теж є.
Вічність закінчиться, коли вимкнеться електрика:-)
Написано щільненько, читається не так, щоб не їсти, не спати, але й відкладати надовго теж не хочеться.
Думала про багато різних речей поки читала. Наприклад, якби таку книжку написати про наш південь, то атмосфера була б просочена волею, морем і степом. Гумору точно було б не менше, але, авжеж, він був інший. Потім думала, що містична природа танго не така вже і погана, бо для надії згодиться будь що. Потім якось співпало, що мені трапилася серія з циклу "Речдок" з такою ж темою і як вчинив слідчий з винним у вбивстві.
Багато сміялася, а потім і плакала, коли бачила, наскільки історія з минувщини співвідноситься з принесенними росіянцями жахами нашого сьогодення: епізод про пошуків родичів у львівській в'язниці читала саме під час евакуації з Олешек.
Зараз думаю, що перечитуватиму улюблені моменти. Рада, що купила і прочитала.
Книжку я давно хотіла придбати, але, зрештою, купила на підтримку видавництва "Віхола".
Чим відрізняється класична література від некласичної? Тим, що вся правда життя описується в класичних творах на перших же сторінках декількома словами. "Життя молодіє! Пішло ти за водою!", "Що то молоді літа золоті людям! Що задумав, все йому можна, все йому відрадісне, все втішно; а старому - як заказано!", "своєумка непокірна" (всі цитати Марко Вовчок) - це останнє маю ввести в свій щоденний словообіг :-)
Збірка в соавторстві з однойменним YouTube каналом, чиї відео я регулярно дивлюся, чи краще сказати, слухаю, та, мабуть, як раніше казали, під редакцією, Віри Агеєвої (її ж передмова) і Ростислава Семківа.
Мені не все однаково сподобалося: деякі твори, як на мене сьогоднішню, надто емоційні, а я з віком і війною стаю жорсткіша і, коли емоцій забагато, мені хочеться від них затулитися. Найбільше сподобалися написане Оленою Пчілкою, Іриною Вільде, Лесею Українкою та, найбільше, Софією Яблонською. Я про цю останню, дивовижну пані раніше чула і читала, але про саме її твори уявлення не мала. Після читаня уривків про Марокко, яке я ввже давно мрію відвідати, одразу кинулася шукати, що у нас є надрукованим. Виявилося, що, переважн, було, і вже давно розібрали :-) Якщо якісь видання будуть в продажу як перечитаю хоча б половину своїх запасів, все ж таки придбаю.
Сподобався мені цей детектив. І сюжетом і будовою тексту. В старі часи я ніколи не читала передмов, бо вони здебільшого містили інтерпретації, а мені не хотілося, щоб думки інших людей впливали на моє сприйняття текстів. Зараз я їх завжди читаю, бо в них більше йдеться про контекст, який може бути важливим для розуміння змісту, і читати їх переважно цікаво. Саме з передмови тут і почалася, і я спіймалася на цей трюк, бо подумала, що вона справжня: "Ого", - подумала я, "оце рівень передмови". І тут до мене доходить, що вона вже частина детективу. Це одразу прикувало мою увагу і цікавість. Такий собі детектив в детективі. Атмосфера - щось середнє, чи проміжне між Агатою Крісті та "Midsummer Murders", великою прихильницею яких я є, - і моє відчуття виправдалося, бо приблизно з середини книжки на обох, як і на інші класичні детективи, йдуть постійні посилання.
Не сподобалося мені тут одне кліше, яке мене завжди дратує, що у фільмах, що в книжках, і яке трохи здешевило зміст. Момент, коли головна героїня розповідає вбивці, що він вбивця; на що вона розраховує - не зрозуміло, бо в таких випадках свідків вбивають без зайвих розмов.
Я раніше вже про це згадувала, бо вже пару з тих книжок, прочитала, "Старий Лев" звабив мене своєю пропозицією для літнього читання на початку літа. Не дуже я й брикалася, тож купила стос такого не надто напруженого, але захопливого за сюжетом, проте не до холодного поту, читання. Цю саме розпочала читати за пару днів до виїзду у відпустку і вирішила взяти з собою. 400+ сторінок додали суттєвої ваги до валізи :-), але я не пошкодувала — прочитала із задоволенням. Це, звісно, не вершина світового письменства, але сюжет для мене незвичайний, читалося легко, і десь з половини книжки вже хотілося читати, не відриваючись, щоб дізнатися, як вони викрутяться. Навіть не стала заглядати в кінець, щоб дізнатися, хто ж там вбивця, хоча, думаю, можна було і здогадатися, бо надто вони вже концентрувалися на певних героях.
Книжка мені не одразу зайшла. В сенсі, я доволі повільно занурювалася в її світ. Можливо, між читанням попередньої і цієї книжок минуло замало часу, тому свідомість, чи куди там завантажується сприйняття читання, була не готова до зміни жанрів :-) Я навіть пораділа тому, що стримала своє бажання закупити всі серії Пратчетта, які надрукував "Старий Лев", що охопило мене після читання "Боженят" та "Правди". Мене таке сприйняття трохи було засмутило, бо це вже третя моя книжка цього автора, тож у мене вже певні сподівання були, але вони виправдалися, мабуть, трохи менше ніж із середини, але тоді вже захопили хвилею загнутих кутів сторінок з цитатами та з бажанням перечитати це знову, щойно я книжку закрила. Розчарування не сталося, і це добре :-)
"Ми всі так добре вміли прикидатися", або все, що нам потрібно знати про життя в маленьких містечках :-) Це "тихе місце" вже нагадало мені "Відчайдушних домогосподарок" та "Суто англійські вбивства" своєю атмосферою, протилежною "Кондитерці-втікачки". Хоча детективні історії, до певної міри, - така собі витрата коштів, читати я їх все одно люблю. Незважаючи на обмежений простір і коло дійових осіб, історія затягнула. Я це визначаю по тому чи можу я читати під увімкнений телевізор: якщо не відволікаюся на супутнє буботіння - занурення в читання повне :-)
