Книжка мене привабила своєю назвою, яка, в свою чергу, спонукала до читання рецензії. Хоча зараз рецензіями називаються довгі перекази змісту книги списані з самої книги з довгими коментарями, які супроводжують висловлювання власних поглядів "рецензента" на будь що. Принаймні деякі з них справляють таке враження на сайтах деяких видавництв. Як там не було, але одразу зрозуміла, що книжка мені сподобається. Так воно і сталося. Все в цій книжці нелегко: нелегка ситуація на тлі якої розгортаються події, які, до речі дозволяють поглянути зі сторони на наше радянське минуле і вкотре жахнутися речам, про які тоді більшість вголос і не сміла говорити, (а Чехія ж, в якій саме і розгортаються події, вважалася комуністичним раєм для тих небагатьох радянських людей, які в ній побували до розпаду Варшавського Договору, що ж тоді відбувалося тут в порівнянні з ними!?), нелегкі стосунки, нелегке спілкування. Труднощі, чи то особливості спілкування розкладаються в книжці як під скальпелем хірурга. Ми частенько повторюємо, що всі сприймають події, які відбуваються навколо, на свій лад, але в книжці це показано наочно на певних прикладах, тож розуміння самотності виходить на якійсь вищий рівень, якщо так можна висловитися. Фактично у кожного свій власний світ, але він існує паралельно і дуже зрідка перетинається навіть зі світами близьких людей. Ще мені сподобалися роздуми про випадковості в житті та чи є насправді такий феномен як "призначення". Схиляюся до думки, що немає: головний герой у своїх висновках щодо цього достатньо переконливий. В книжці багато роздумів і болю, а "легкості" щось не дуже: словом, все складно. Вже пригледіла ще пару книжок, як виявилося, "одного з найвизначніших письменників сучасності".
Цитати.
"То було запаморочливе свято ненависті. Чеські міста рясніли тисячами написаних від руки гасел, в'їдливими епіграмами, віршами, карикатурами на Брежнєва з його військом, з яких усі кепкували, наче зі зграї неграмотних мартоплясів." (паралель з нашим теперішнім?)
"...бажання запаморочення - це сп'яніння від власної слабкості. Людина усвідомлює свою слабкість і не хоче опиратися, а віддається їй цілком".
"Поки люди ще більш менш молоді й лунають лише перші акорди їхньої музичної партитури, вони можуть складати її разом і обмінюватися мотивами,... та якщо вони зустрічаються в зрілому віці, їхня музична партитура вже більш чи менш завершена, й кожне слово, кожен об'єкт означає щось інше у партитурі одне одного".
"... кохання починається тієї миті, коли жінка якимось своїим словом упишеться в нашу поетичну пам'ять".
Мілан Кундера "Нестерпна легкість буття"- Львів: Видавництво Старого Лева, 2019
Книжка потрапила мені до рук випадково: в тому сенсі, що я нічого особливого (а може і просто нічого) про пана Харарі до того не чула, а книжку купила у супермаркеті "Еко", який іноді дивував своїм непоганим вибором літератури у продажу. На сьогодні, правда, за тим припинила слідкувати, оскільки в Інтернеті купувати все ж таки суттєво дешевше, але це справи не стосується :-) Насправді, це мала бути перша стаття в блозі, коли мені спало на думку, що можливо варто фіксувати враження від читання книжок, як колись я це робила в шкільні роки (десь у мене, до речі, і досі валяється зошит з подібними записами, як він міг вижити після всіх переїздів - не дуже зрозуміло). Саме в цю книгу була занурена, коли на горизонті замайорів перший локдаун минулого березня і я подумала, що аби не сказитися від всього того лиха, в якому опинилася наша країна, саме на часі зосередитися на улюблених справах, наприклад, на читанні, яке я так колись любила і на яке вже давно не вистачає часу. Фейсбук заполонила реклама різних видавництв, які прагнули врятувати писемних громадян від депресії і ті реклами таки знайшли свою "цільову аудиторію":-) Тепер про книжку. Мені страшенно сподобалася. Нещодавно переглядаючи на Ютуб каналі людини, яка є для мене науковим авторитетом, почула його коментар щодо цієї книжки з зауваженням, що Харарі безапеляційний у викладенні матеріалу на кількість там відсотків, але не погоджуюся. Навпаки, тут доволі часто повторюється, що багато фактів по історію людства нам ніколи і не дізнатися, тому іноді автор посилається, або, мабуть коректніше, викладає теорії, доказів правдивості яких або не існує або замало, щоб науково їх обґрунтувати, до того ж часто наводить приклади різних поглядів на одні і ті самі події. Але книжка - це наукова праця, наповнена фактами і простими поясненнями причини і наслідків явищ і подій в історії розвитку людини. Сподіваюся її перечитати, хоча б місця які найбільше вразили чи запам'яталися. Скажімо, чому, коли деякі їдять солодке (не будемо дивитися в дзеркало, хто, наприклад:-)), вони не можуть зупинитися допоки не з'їдять весь запас цукерок, якщо такий раптом з'явиться в хаті. Або про "ментальність завоювання"; "як працюють гроші" і "що таке імперія" чи як вплинуло винайдення кредитування на розвиток економіки чи чому одні наукові дослідження отримують перевагу над іншими і як розвивалася "наукова революція"; звідки взялися поняття "природного" і "неприродного" або як ще у 18 ст. утворився фонд Вебстера і Воллеса, який сьогодні "є однією з найбільших пенсійних і страхових компаній у світі".
Цитати.
"Починай там, де ти є, не переймаючись, як далеко опинишся завтра."
"Важливе лише одне - те, що я роблю дає мені відчуття самоповаги."
Тара Шустер "Купи собі той довбаний букет" - Київ: Yakaboo publishing, 2020
Новий блог повинен був розпочатися з домашньої сторінки і детальної розповіді про моє раптове повернення до читання, мається на увазі до активного читання, а не двох книжок на рік на літніх канікулах. Але розпочинається як розпочинається. Може я той вступ колись і напишу, а поки що радію з того що наважилася. Тобто, починаю з середини :-)
Отже "Бог завжди подорожує інкогніто" Лорана Гунеля. Як я зрозуміла з різних відео і невідео оглядів а також того факту, що видавництва друкують твори цього пана один за одним, книжка, як і сам письменник, відома і популярна.
Якби не все вищезгадане, я б таку книжку не купила. Я не фанат літератури з особистого зростання та саморозвитку (хоча прочитала на цю тему аж три твори за останні декілька місяців?!), просто я не знала, що вона про таке. Що мені сподобалося - спосіб у який автор примушує людей усвідомлювати свої страхи, оцінювати себе і мінятися. Це не збірник правил і повчань, це художній твір зі вступом, головною частиною і кульмінацією, до якою читача підводять поступово і з наростаючою напругою емоцій та епілогом, який, на мою думку, трохи зіжмаканий. Сюжет нескладний, з несподіваною розв'язкою, принаймні, я не здогадалася, бо ще на початку читання вигадала, чим все закінчиться і думала, як же автор виплутається з ситуації. Я задоволена читанням - книжку майже "проковтнула"- і знайомством з письменником, але навряд чи стану читати його ще.
Цитати:
"Життя було непогане, але не в тому річ. Було дещо: тяжіло якесь відчуття, що моя доля, моє покликання проходить десь повз мене."
"Нічого в моєму кабінеті не рятувало мене від атмосфери задухи. Заявлені людські цінності були там найпорожнішими словами. Щоденна реальність була складною, холодною, конкурентною."
" Стан безупинного самозамилування позбавив його почуття гумору."
"... коли ти йдеш життям, обходячи здалеку все, що тебе лякає, - ти не можеш побачити, що більшість тих лячних речей вигадані твоїм же розумом."
"Подорослішавши, ніхто не хоче міняти ні манеру спілкування, не поведінку. Люди кажуть: "Ні, хочу залишатися самим собою", - неначе зміна стилю спілкування змінить їхню сутність."
Лоран Гунель "Бог завжди подорожує інкогніто"- Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2020
Книжка мене привабила своєю назвою, яка, в свою чергу, спонукала до читання рецензії. Хоча зараз рецензіями називаються довгі перекази змісту книги списані з самої книги з довгими коментарями, які супроводжують висловлювання власних поглядів "рецензента" на будь що. Принаймні деякі з них справляють таке враження на сайтах деяких видавництв. Як там не було, але одразу зрозуміла, що книжка мені сподобається. Так воно і сталося. Все в цій книжці нелегко: нелегка ситуація на тлі якої розгортаються події, які, до речі дозволяють поглянути зі сторони на наше радянське минуле і вкотре жахнутися речам, про які тоді більшість вголос і не сміла говорити, (а Чехія ж, в якій саме і розгортаються події, вважалася комуністичним раєм для тих небагатьох радянських людей, які в ній побували до розпаду Варшавського Договору, що ж тоді відбувалося тут в порівнянні з ними!?), нелегкі стосунки, нелегке спілкування. Труднощі, чи то особливості спілкування розкладаються в книжці як під скальпелем хірурга. Ми частенько повторюємо, що всі сприймають події, які відбуваються навколо, на свій лад, але в книжці це показано наочно на певних прикладах, тож розуміння самотності виходить на якійсь вищий рівень, якщо так можна висловитися. Фактично у кожного свій власний світ, але він існує паралельно і дуже зрідка перетинається навіть зі світами близьких людей. Ще мені сподобалися роздуми про випадковості в житті та чи є насправді такий феномен як "призначення". Схиляюся до думки, що немає: головний герой у своїх висновках щодо цього достатньо переконливий. В книжці багато роздумів і болю, а "легкості" щось не дуже: словом, все складно. Вже пригледіла ще пару книжок, як виявилося, "одного з найвизначніших письменників сучасності".
